Ми помремо, і це робить нас щасливчиками. Більшість людей ніколи не помруть, тому що вони ніколи не народяться. Число потенційних людей, які могли б бути тут, на моєму місці, але насправді ніколи не побачать денного світла набагато більше, ніж піщинок в Сахарі. Зрозуміло, що в рядах привидів, що не народилися, знаходяться поети більші, ніж Кітc, вчені більшініж Ньютон. Ми знаємо це, тому що безліч людей, допустима нашими ДНК, незрівнянно більша, ніж безліч справжніх людей. І з пащі цих мізерних шансів народження вирвалися пересічні ви та я. Ми привілейована купка людей, які попри всі шанси виграли у лотерею народження. Як ми сміємо скаржитися на наше неминуче повернення в той стан, з якого переважна більшість ніколи не народжувалася.

Наближайтесь до Бога не обрядами та церемоніями, а внутрішнім почуттям. Небеса – це не місце і не час.

Найважче людині дається те, що дається не їй.

Іноді не вистачає серцебиття, щоб утихомирити курну бурю в душі.

Якщо технологія не звільняє людей від рутини, щоб вони могли переслідувати вищу мету людства, тоді весь технічний прогрес безглуздий.

Вчіться розуміти інших людей, якщо хочете бути зрозумілими. Перш ніж засуджувати людину, краще уявіть і спробуйте дізнатися її проблеми і чому вона робить саме так. А якщо хочете, щоб вас розуміли, завжди намагайтеся зрозуміти вашого співрозмовника так, ніби від цього залежить ваше життя.

Сумно я дивлюся на наше покоління!
Його прийдешнє — чи порожньо, чи темно,
Тим часом, під тягарем пізнання і сумніву,
У бездіяльності постаріє воно.

Не дозволяй собі засмучуватись невдачі, якщо ти зробив усе, що міг.

Можете називати мене музичною повією, друзі. Але я завжди співатиму те, що приємно фанатам.

Будинок – мабуть, одне з найтепліших і найласкавіших слів у нашій мові. Вимовляючи його, навіть міський житель уявить собі тепле вогнище, біля якого грієшся після повернення з вогкої або крижаної колії. Смачна вечеря в родинному колі. Людей, яким дзвониш, коли затримуєшся. Будинок  – це шлях. І не тільки в географічному сенсі, з точки А до точки Д. Це шлях від заставного каменю до фіранок на кухні. Це шлях зі свого дитинства до своїх правнуків. Це коріння, пущене глибоко в землю, соками якої харчуєшся. Це сенс, який знаходить, дивлячись у вічі близьких і рідних...