Як чекають погоди під дощем, Небайдужі до втрат, Розчаровані – чекаємо , І зачаровані – віримо. І в двадцять років, і навіть у сто, Такий характер людини, Всі вірять у краще - ніхто Не вірить у гірше від віку.
Я помітила по всьому своєму житті, що кризи для мене - найулюбленіший час. У мене це скоріше розпач. І я люблю поринути у нього. Воно так поживне. Напевно, дивно, але я намагаюся повністю віддаватися цьому почуттю. Не все ж себе зберігати, їсти та насолоджуватися. Розпач стимулює до чогось нового. Дає думки, емоції, змушує рухатися далі.
Ібн-Омар, нехай буде задоволений ним Аллах, побачив одного разу людину, що несе свою матір на плечах і здійснює таваф (обхід) навколо Кааби. Людина сказала:«О Ібн-Омаре! Ти думаєш, я вже віддячив їй?» Ібн-Омар відповів: Ні, ти не відплатив їй навіть за одну сутичку, які вона пережила при пологах. Але ти зробив добрий вчинок, і за це мале Аллах нагородить тебе щедро».
У житті все просто: щастя цілком залежить від везіння та від генів. Все зводиться до генів і везіння. А якщо замислитись, то й гени — це питання везіння.