На плитах є несамовиті написи, повз одну я не можу пройти без сліз. Щоправда, ніхто не може розібрати, що там написано.

Скажіть, — подумав Мазаріні, — яке лагідне обличчя! Чи не прийшла вона позичити в мене грошей?

Генрі хоче, щоб ми закінчили цю пляшку, потім ще три. Говорить, скоріше поллє шампанським свій сад, ніж дозволить німцям його пити.

— А що коли на Вас захований«жучок»? Є лише один спосіб це дізнатися, навряд чи він Вам сподобається.
- З чого ви взяли?

- Ви тут?
— Важко було б заперечити.

У нас так багато спільного. Ми любимо одне й те саме. Мене.

— Навіть, якщо ви потрапите на цей поверх, то що робитимете із зомбі? Як вибиратиметеся?
— У нас буде двадцять, майже невразливих зомбі, розберемося.
- У вас не буде ордера.
— Ми не збираємося нікого заарештовувати.
— А якщо хтось спробує завадити?
— Тоді я йому не заздрю.

Безумець вийшов назовні. Господи, спаси і збережи всіх нас.

Якби змій був забороненим, Адам і його з'їв би.

— Вільні вечори ми проводимо, як усі одружені пари.
— Сперечалися, погризлися, помирилися, потрахали?