Комунізм неухильно деградує. Судіть самі: Маркс був надзвичайно волохатий, Ленін носив бороду і вуса (хоча не настільки пишні), Сталін тільки вуса, а у Хрущова і того не було.

— Отже, ви мій мозкоправ? Ось уже мені пощастило.
— А ви мій параноїдальний шизофренік, який страждає на нарцисизм і релігійний психоз... звезло мені.

— Знаєте, Сесіле, це не ваша справа.
- Абсолютно вірно. Тому воно мене цікавить. Свої справи завжди наганяють на мене тугу. Я віддаю перевагу чужим.

— Як там називається ця ваша національна англійська гра?
— Е… крикет? Самознищення?
- Ах так, згадала: парламентська демократія.

У цьому житті можна все. За винятком того, чого не можна.

Не нра-а-а-авіться ви мені, хлопці!

— Мабуть, що я плакав?
- Ні. Видно, що ти плачеш.

Будучи молодим і запальним, я обурювався на ницість і малодушність наглядача, коли цей останній віддавав приготовлену мені трійку під коляску чиновного пана. Так довго не міг я звикнути і до того, щоб розбірливий холоп обносив мене стравою на губернаторському обіді. Нині те й інше здається мені гаразд. Справді, що було б з нами, якби замість загальнозручного правила: чин чину шануй, увелося у вжиток інше, наприклад: розум розуму шануй? Які б виникли суперечки! І слуги з кого починали б страву подавати?

Коли я здається геніальним, я йду мити посуд.

— Доведеться мені повірити на слово. Боюся, що у вас трохи немає  вибору.
— Вибач, але це безграмотно. "Трішки немає  вибору". Так не буває. Вибір або є, або його немає.