Соціальна мережа.
Ми жили у селах. А потім у містах. Тепер житимемо в інтернеті.
Ми жили у селах. А потім у містах. Тепер житимемо в інтернеті.
Ми граємо у щасливих людей. Ми зіскребаємо з неосяжного тіла інтернету слова лукавих авторів, що мотивують нас на радість, і закриваємо ними ополонки дикої туги, або вишуканого смутку, або відчайдушної самотності, або просто відвертого болю у власних душах.
- Питання перше. Де мої штани?
— Відповідь лежить на YouTub'і.
— Пані та панове, хочу уявити Вам… Інтернет!
— Ооо… оО
— Тільки прошу — жодних фото — бо ви його зламаєте.
Жінки та панове. Якщо з цією скринькою щось трапиться, світ, яким ми його знаємо, порине в хаос. Літаки почнуть падати з неба як каміння, суспільство розірветься на клаптики, як паперова серветка… Примітивний людський інстинкт вижити за всяку ціну призведе до жахливого насильства… А тому прошу – жодних спалахів.
У мене викликає смуток, що безповоротно пішла епоха листів з її численними ритуалами: неквапливим писанням та виправленням написаного, заклеюванням конверта мовою, ходінням до поштової скриньки та довгим очікуванням відповіді. Листування електронною поштою – менш одухотворене заняття.
Чи можливо уявити геніальних Ф. М. Достоєвського, Л. Н. Толстого, А. П. Чехова, А. С. Пушкіна годинами, що просиджують в Інтернеті? А їхніх персонажів? Який би розпал пристрастей був у Дмитра Карамазова, Тетяни Ларіної, Євгена Онєгіна, якби людські почуття не захоплювали їх цілком, якби наші улюблені літературні герої спілкувалися в«АйСі-Кью» або в«Однокласниках», а не виношували почуття у своїй душі і не плекали їх, як малих дітей.
Один хлопець залишив мені голосове повідомлення на роботі, і я передзвонила йому додому.
Потім він надіслав email на мій блекберрі, а я йому скинула смсочку. А він тоді відповів мені на мою домашню адресу. І все взагалі вийшло з-під контролю.
І я страшенно сумую за тими днями, коли мав один телефон і один автовідповідач, і на ньому була одна касета.
А тепер доводиться перевіряти всі ці пристрої, щоб бути знехтуваними сімома технологіями. Це кошмар...
А смайлик – це візуальний дезодорант. Його зазвичай ставлять, коли користувачеві здається, що з нього погано пахне. І він хоче гарантовано пахнути добре.
Взагалі мені здається, що більшість тих, хто бере участь у різних форумах та інтернет — тусовках, — люди самотні. Їхнє життя мізерне. Вони мріють з ким-небудь познайомитися, знайти собі співрозмовника до душі.
Треба перевірити на паразитів, віруси, бактерії, грибки, пріони, радіацію, токсини, хімікати, а може, підхопили з порносайтів. Я перевірю інтернет, а ви все інше.
Я майже певен, що маю серцевий напад. І я не попросив нікого почистити мою інтернет-історію.