Коли ти когось любиш, то інакше вимовляєш його ім'я. Начебто цього імені зручно у тебе в роті.

Я хотів цього найбільше на світі, але раніше я повинен був щось почути від неї. Коли там унизу вона  вимовила моє ім'я, це пробудило в мені якесь почуття. Я поки що не зрозумів, чи означало воно щось важливе, до чого я поки що не був готовий, але я знав, що мені потрібно, щоб вона  сказала це, я хотів почути, що мене вона  хоче. Мені треба було знати, що цієї ночі вона  моя.

Ми всі помремо і гнитимемо в землі. Але наше ім'я  житиме. Воно залишиться у віках. Не твоя честь і твоя слава, а честь сім'ї.

- Професор Ренфілд? ФБР.
- Просто Донателло. Мене назвали на його честь.
— На честь … Черепашки-ніндзя?
— На честь … Скульптора доби відродження.

- А як його звати?
- Шамсін. Це означає " вітер пустелі".

- Я Гвіневра, але більшість людей звуть мене Гвен. Я служниця леді Моргани.
- Правильно. Я Мерлін. Але більшість людей називають мене«ідіот».

Блиск імені посилював блиск краси. Будь-яка людина добрішає, коли знаходить ім'я, коли є поєднання звуків, що належить тільки йому одному.

Тобі, напевно, цікаво, хто я такий, але я з тих людей, які не мають  звичайного імені. Моє ім'я залежить від тебе. Клич мене тим, про що ти зараз думаєш.

Можливо, йшов сильний дощ.
Це моє ім'я.

Може, ти дивився, як тече вода у річці. З кимось, хто тебе любив. Ви майже торкалися одне одного. Ти відчув дотик ще до того, як він стався. І воно сталося.
Це моє ім'я.

Може, ти лежав у ліжку, вже майже засинаючи, і раптом засміявся чомусь, якийсь своїм жартом — так добрезакінчувати день.
Це моє ім'я.

Коли ти даєш чомусь ім'я, це незворотно – у сенсі вже не можна повернутися назад до безіменності.

Ім'я – це шлях.