Скільки шалених прохань, клятв, заклинань, тяжких і радісних зітхань почула на віку навіть проста ікона з сільської хати! Скільки сліз окропило і оживило її дерево, скільки поцілунків висвітлило її фарби, скільки душ вона зігріла, окрилила і наділила стійкістю жити… Якщо постояти в тиші перед старою іконою, починаєш чути зітхання та благання, клятви та ридання. Плоскі очі на святому образі раптом наливаються світлом і знаходять обсяг.

Мусульманське мистецтво (подібно до візантійського в той початковий період, а також протестантського та іудейського) носить іконоборчий характер. Вважається за неможливе і непристойне використовувати зображення живих істот для викладу священної історії. Людина дізнається про Бога через Слово, а чи не через картинку. Картинка (ікона) може відволікти від чистого єдинобожжя, замінити Бога ідолом. Зображення ж людей можливе там, де немає небезпеки ідолопоклонства.

Є біля вогню свої закони.
Вогонь війни - у людей вселяє страх.
Спокієм дихає він у камінах та багаттях.
Але є невидимий вогонь — ікони. О, як блаженно палять промені твої,
Спаляй мене, іконо, я не зляшусь,
Я знаю, ти спалиш гріхи мої,
Щоб відігріти змучену душу.