— Кого ти шукаєш? Хто твій ідеал?

— По—перше, він надто скромний і не знає про свою ідеальність.

— Це я.

— Він розумний, чуйний, веселий.

— Розумний, чуйний, веселий? Я, я, я.

— Він романтичний і сміливий.

— Знову я.

— У нього гарна постать, але при цьому він не виглядає щохвилини у дзеркало.

— У мене чудова фігура, і я іноді місяцями не підходжу до дзеркала.

— Він добрий, чуйний і ніжний і не соромиться плакати.

— Ми про чоловіка говоримо?

— Він любить тварин та дітей і міняє какані пелюшки.

— А слово какане він також вживає?

— Грає на музичному інструменті та любить свою матір.

— Вилитий я, просто вилитий. Так це я.
Докладніше
Повіками будь-який прояв так званої«поважності» з їхнього боку вважався гріхом і злочином. Але варто людині усвідомити, що тільки вона сама здатна вирішувати, що гідно поваги і поклоніння, а що ні, і весь цей обман, все обдурювання стають очевидними. І чому я не подумав про це раніше? Адже це правильно, абсолютно правильно! Яке право має Ґете, яке право має Арнольд, яке право має будь-який словник встановлювати для мене, що означає«нешанобливість»? Їхні ідеали не мають до мене жодного відношення. Якщо я почитаю свої ідеали, значить я виконую свій обов'язок; і я не роблю жодного святотатства, якщо сміюсь над їхніми ідеалами. Я можу знущатися з ідеалів інших скільки мені заманеться. Це моє право і мій привілей. І жодна людина не має права заперечувати це.
Докладніше