Я любив, і мене любили, але це ніколи не співпадало за часом.

Серед ночі я прокинувся.

Мене пронизала думка, що єдиний у всьому світі, кому доведеться прожити моє життя, це не хто інший, як сам я.

Прийнято вважати, що паспорт — це документ, який підтверджує нашу особу, але мені здається, що він відображає те, що думають про нашу особу інші.

Можливо, я не так хочу, щоб ти це знав, скільки хочу сказати це тобі.

Коли тобі вже за шістдесят, бачиш, що мчиш по якомусь тунелю без зворотного квитка і починаєш розрізняти вдалині гору, яка і буде твоєю останньою зупинкою. Але доки я не доїхав, мені хочеться продовжувати робити те, що я роблю.

Я ніколи не був винятком. Винятки – те, що я роблю.

Коли я не можу заснути, я думаю про тебе.

Безумовно не вірячи прикметам,

Чортовщиною мізки не гублячи,

Проте перед світанком

На дорозі я зустрів себе.



Я і я були зачаровані,

Розлучалися вже як друзі.

Довго капелюхи в повітрі пливли,

Довго я посміхався і я.

Якби боги існували, як би виніс я, що я не бог?

Закохуватися я закохаюсь, а назавжди не виходить.