У тринадцять життя йде навскіс. О чотирнадцятій — і зовсім заходить у глухий кут. О шістнадцятій — хоч лягай та помирай. У сімнадцять - кінець світу. А там терпи років до двадцяти, щоб справи пішли на лад.

У юності світ може руйнуватися і відбудовуватися наново по десять разів на день.

Знаєш, яка у нього головна риса? Він завжди залишиться юнаком, тому що це палка душа, яка має свої ідеали. — Він суворо подивився на мене і повторив: — Душа, яка має свої ідеали... А ти горда — і можеш цього не помітити.

Життя занадто коротке, щоб спати щоночі.

Молодість не хоче думати, що будь-яке життя має скорботний фінал.

Мрії нашої юності, що й казати, чарівні, вони – божественні! Але де той чоловік, у якого вони справдилися.

У молодості, принаймні, вистачає розуму жити миттю.

Колись давно ми про життя мріяли світло і піднесено,
слова, немов юні дівчата, до нас забігали в будинки,
манили, біліли собою, під мереживами і вишивками,
нам руки простягали, кружляли, ковзаючи по губах,
дивилися в очі, переконували, дороги нашіптували,
давали доторкнутися поглядом до незнайомих надій,
а ми — відставали від них, ставали долі своєю власниками
й дорослішали, і землю втоптували з незворотною неспішністю
малих успіхів, поразок, сезонних сумів.

Я знаю, що помру, як і всі, що я не буду жити вічно ні в прямому, ні в переносному сенсі. Прикро тільки, що досвід приходить до старості, коли вже немає  тих сил і енергії, що в молодості. І найсумніше в тому, що на старість зрозумієш, як по-справжньому жити потрібно, а можливості«переграти» немає. Чи будуть люди колись жити безпомилково? Навряд чи. Адже досвід предків лише частково допомагає, тому що він не може забігти вперед, побачити майбутнє, а майбутнє завжди несе в собі (хоч і мало часом) несподіванки. Життязавжди нова. Тим вона прекрасна: те, що ми переживаємо зараз, ніколи не було раніше і ніколи не повториться в майбутньому.

Суть старості дуже проста, пані та панове. Суть старості — це більше не мати сили жити. Коли в тебе більше немає  азарту до життя — це старість. Коли в тебе більше нема  бажання вставати вранці. Коли в тебе більше немає  інтересу до власного життя, залучення у власне життя, тому що воно занадто нікчемне, сірка, а ти занадто імпотентний, щоб його змінювати, — ось це старість. І там неважливо, якими гормонами вас напихати, які пігулки вам згодовувати, які переливання крові вам робити — ваше тіло буде таке ж, як ваш внутрішній стан — старе, зморшкувате, обвисле.