Ти бачиш, як радіє і страждає твоє дитя. У його невдачах ти бачиш свої власні. Для своїх дітей ти бажаєш щастя, ти хочеш захистити їх від страждання та болю.

Звичайний опівдні в університеті. Однак, споглядаючи цей краєвид, я ось про що подумав. Люди виглядають щасливими, кожен по-своєму. Я не знаю, чи щасливі вони насправді, чи просто виглядають такими. У будь-якому разі, посеред славного півдня наприкінці вересня люди здавались щасливими, і мені було сумно як ніколи. Здавалося, я один не вписуюсь у цей краєвид.

Щастя – це попса, туга – це поема.

Послухай, живи, будь щаслива, усміхайся... хто знає, настане завтра чи ні...

Життя просте і коротке. Якщо щось робить тебе щасливою, ти маєш триматися за це, бо це може зникнути.

Я не знав з нею жодної хвилини щастя, але сам тільки про те й думав, яким би щастям не розлучатися з нею до труни.

Щасливі вважають час хвилинами, тоді як для нещасних воно триває місяцями.

Штука не в тому, щоб тебе при вході вітав натовп - приємно увійти кожен зуміє, - але щоб про твій догляд шкодували. Щастя рідко супроводжує тим, хто йде: воно привітно зустрічає і байдуже проводжає.

Іга вразила сама думка, що хтось може не цікавитися музикою. Це було ніби не цікавитися щастям.

Той, хто шукає щастя в розкоші і марнотратстві, подібний до блиску свічок, що віддає перевагу сяйві сонця.