Шрами загояться, кістки зростуться, а поразка залишиться.

Рубцева тканина не має  власного характеру. Це вам не те саме, що тканина здорової шкіри. На ній не залишається ознак віку чи хвороби, на ній не видно блідість чи засмагу. На шрамі не росте волосся, на ньому немає  пор або зморшок. Це неначе щільний чохол. Він затуляє та приховує те, що ще залишилося під низом. Тому людина і навчилася його створювати: щоб щось сховати.

Шрами мають владу над людьми, вони нагадують нам, що минуле є реальним.

— У тебе цілющий дотик. За кілька днів буде просто ще один шрам.
— А що таке рубець для лицаря? Колись я знала одного лицаря, він сам пішов проти короля і навіть врятував ватажка бунтівників. Він, мабуть, увесь був у шрамах.
— Лицар давно помер від ран.
— Шкода, таких дуже не вистачає у цьому світі.
— Бо такий жахливий цей світ.
— Він міг би стати кращим. Такі, як ти, можуть вести за собою інших. Ти міг би дати людям відвагу та надію.
— Навіть якби я підняв їх на битву, чи вистояли б вони проти загартованого війська? Остання їхня спроба закінчилася різаниною. Я був там.
— Я теж була. Той бунтівник був моїм батьком. Дозволь мені бути біля тебе. Фінал буде іншим. На що ти так дивишся?
— На себе, як я був колись.

Шрами не лише гарні, а й символічні. Кожен із них означає скоєну помилку та отримане неї покарання.

— Що за шрами?
- Від опіків. Коли мене реанімували.
- Вони красиві.
- Навряд чи.
— Гей... Вони врятували тобі життя. Вони прекрасні.

Вік обчислюється душевними рубцями.

– Мама має один шрам.
– Де?
- На попі, її вкусив Кракен.
– Ясно. Не туди зайшла наша розмова, але про якого Кракена ти говориш?
- Це злісний чихуахуа моєї мами.

Страждання завжди залишають шрами, страждання переслідують нас, змінюють наше життя, страждання все змінюють. Але, може, так і має бути. Все те, через що нам довелося пройти, змушує нас рухатися вперед, підстьобує нас. Напевно, ми маємо змінюватися, щоб рухатися далі.

Шрами мене не лякають, особливо ті, що зовні.