У нього була погана звичка«контролювати ситуацію»: щойно наскакував з питаннями та готовими рішеннями. Що трапилося? Хто тебе образив? Хочеш, покараємо його? І в нього робився такий дивний вигляд, коли з'ясовувалося, що нема з ким воювати, не треба нічого«розрулювати», а просто жінка плаче через те, що час іде.
Жінки надають надто великого значення єдиному захопленому погляду.
А чоловіки намагаються їх у цій помилці підтримати.
Не кажіть, що чоловік бабій. Був би він однолюб — то до вас черга не дійшла б.
Чоловіки думають, що керують державою. Жінки керують чоловіками. Тому не має значення, хто керує державою.
Вона прокинулася, але не розплющила очей. Хіба забудеш, яка самотність на тебе чекає: чоловіки вранці на протилежному березі прірви. Ще більше вона боялася ніжності, чоловік не відрізняє ніжності від бажання, ти ніколи не буваєш у безпеці. Якщо вас обіймають, притискають до себе, у вас відчувають жінку... Ось чому краще мовчати, підставити на ходу щоку, відмовитися від надії на дружбу, від стільки ілюзій... Тобі не народитися вранці заново, минуле життя обліпило тебе вологим простирадлом.
— Жінки завжди залежатимуть від милості чоловіків. Краще дбати про себе.
— Ми заручники не вашої милості. А ваші слабкості.
Чоловік може зраджувати дружині скільки завгодно і таки залишатиметься таким же люблячим, ніжним і ревнивим чоловіком, яким він був до зради.
— Синку, запам'ятай, чоловік не повинен змушувати жінку жити в невизначеності. Тоді кохання точно зміниться ненавистю, рано чи пізно. Вони вміють любити навіть у очікуванні. Це ми, мужики, варто жінці ненадовго відлучитися, починаємо в розумі або відкрито шукати їй заміну. Якщо ти знаєш, що не повернешся, то краще скажи правду. Вона заплаче, але прийме. Тільки не нехтуй нею. Ось цього жінки точно не заслужили.
— То пані не відповідають!
— Але ваша милість забуває, що пан відтепер я!
- А хто ж я?..
- Моя дружина. І слухатися мене мусить.