— Тобі боляче, але стане краще.
— А цей скорботний, сумний, розбитий світ — він також стане кращим? Хто його виправить, Росс? Ти?
- Я постараюся.

Дорога Клер,«що» і«якщо» - це просто два невинні слова. Але, якщо поставити їх разом, вийде питання, яке переслідуватиме вас все життя.
Що якщо? Що якщо? Що якщо?
Я не знаю, чим закінчилася ваша історія, але якщо те, що ви відчували, було справжнім коханням, то вона нікуди не поділася, просто треба зважитися, наслідувати поклик серця.
Я не знаю, що таке кохання Джульєтти. Любов, заради якої готова залишити рідних, летіти на край землі, але я сподіваюся, що якщо мені пощастить колись випробувати її, мені вистачить сміливості зберегти це кохання.
Клер, якщо ви цього не зробили, сподіваюся, колись ви це зробите.
З любов'ю, Джульєтто.

Смерть людини триває стільки ж років, скільки і її життя, а може, і набагато довше...

— У вас не було порожнього часу у вашому житті?
— Тільки все моє життя.

Світ на секунду завмирає у просторі, коли люди тягнуться назустріч новим стосункам.

Ох, порадники, порадники!.. Порадників завжди багато, а людей — ні... Все швидше, а чи швидке надовго виходить? Взяти фортецю неважко, важко виграти кампанію, а для цього потрібно терпіння і час.

Добре, є осінь, вона  ніжно та акуратно готує нас до холодів. Улюблена осінь. Час роздумів, рук у кишенях, глінтвейну вечорами та приємної меланхолії.

Ви, люди піднесеніші, визнайте:
вже були часи ґрунтовніші і розумніші,
ніж наші вчора і сьогодні.

Та й час теж дивна штука. Адже ми здебільшого живемо тим, що буде. Через день, через тиждень, через рік. Але ось раптом настає той болісний день, коли розумієш, що дожив до таких років, коли попереду не так багато, набагато більше - позаду. І тепер, коли попереду в тебе так мало, потрібно шукати щось нове, заради чого і чим тепер жити. Може, це пам'ять.

У всіх нас було блискуче майбутнє. Тільки воно так і не настало.