Північ - це секрет самого часу, дня, що йде в історію, поки ми спимо, дня, який не повернеться більше ніколи.

Пам'ять узагалі дивна штука. Здавалося б ця подія залишиться з тобою назавжди, але минає якийсь час і ти бачиш її, як через каламутний ілюмінатор. Якісь фігури на секунду виникають з небуття і зникають, і ти не встигаєш побачити їхні обличчя. Або зосередившись ти бачиш одну людину та її обличчя, але події навколо занурюються в сутінки.
І ця внутрішня гра світла стає другою біографією, реальнішою, ніж зовнішня. Тому що кожен такий світловий спалах перемагає час, показуючи, що його немає.

День складається з двадцяти чотирьох годин, година із шістдесяти хвилин, хвилина із шістдесяти секунд; у вісімдесят шість тисяч чотириста секунд можна багато зробити.

Час спливає, тому що це його властивість живе довго і щасливо лише в казках. Ми любимо обманювати себе, бо правда надто жорстока.

Якщо ми здатні любити, то нас можуть полюбити. Це лише питання часу.

Якщо біжиш, час точно біжить із тобою. Є лише один – єдиний спосіб хоч трохи затримати час: треба дивитися на все довкола, а самому нічого не робити!

Був час, коли мені щохвилини здавалося, що до наступної хвилини мені не дожити.

- По готовності, Баррі!
- Я готовий!
- Серйозно?
— Та гаразд, Циско. Давай... одного разу.
— Як дві години тому?

Усім нам властиво приймати дурні рішення, але час — кумедна штука, а іноді й трохи чарівна: якесь дурне рішення з часом може перетворитися на щось зовсім інше.

…зателефонував хтось, як йому тоді здавалося, надзвичайно важливий; тепер-то він згадати не може, що це був за дзвінок, ось що творить з нами час.