— Синку, запам'ятай, чоловік не повинен змушувати жінку жити в невизначеності. Тоді кохання точно зміниться ненавистю, рано чи пізно. Вони вміють любити навіть у очікуванні. Це ми, мужики, варто жінці ненадовго відлучитися, починаємо в розумі або відкрито шукати їй заміну. Якщо ти знаєш, що не повернешся, то краще скажи правду. Вона заплаче, але прийме. Тільки не нехтуй нею. Ось цього жінки точно не заслужили.
Я думаю, що краще самотнім бути,
Чим жар душі«комусь» дарувати
Безцінний дар віддавши будь-кому
рідного зустрівши, не зумієш полюбити.
Хто не говорить правду про себе, не може говорити її про інших.
Одне і те ж у нас живе і мертве, пильне і спляче, молоде і старе. Адже це, змінившись, є те, і назад — те, що змінилося, є це.
Не можна жити як дитина, яка чекає не дочекається Різдва із подарунками під ялинкою. Все своє життя я прокидаюсь і кажу собі:«Я чекаю не дочекаюся саме цього дня».
"Я пуп землі", - твердить гордець гордовито,
Забувши, що він - піщинка у всесвіті.
Між генієм і божевільним та подібність, що обидва живуть зовсім в іншому світі, ніж решта людей.
Немає кращого способу виглядати розумніше, ніж заглянути в кінець.
Людина, шлях якої сповнений небезпек, має жити без кохання. І справа тут не в тому, щоб оберігати свою душу від зайвих ран — зовсім ні. Той, хто не наважується любити з боягузтва чи самолюбства, гідний зневаги.
Справа в іншому: не можна допускати, щоб тебе покохав хтось інший. Тому що людина, чия карма огорнута грозовими хмарами, навряд чи доживе до мирної смерті. Він загине, і та, хто віддала йому свою душу, залишиться на світі сама. Якою б героїчною не була б твоя смерть, ти все одно виявишся зрадником, причому зрадиш найдорожчу істоту на світі. Висновок очевидний: нікого не пускай у своєсерце і тим більше не вторгайся в чуже. Тоді, якщо ти загинеш, ніхто не буде вражений або навіть поранений горем. Ти підеш легко і безжурно, як іде за горизонт хмара.