— Хотілося б мені, щоб це сталося іншим часом — не в мій.

— І мені б теж, та й усім, хто дожив до таких часів. Але обирати не дано. Ми можемо лише вирішити, як розпорядитись своїм часом.

Для того щоб продовжувати жити, знаючи неминучість смерті є лише два засоби ; одне — не перестаючи так сильно бажати і прагнути досягненню радостей цього світу, щоб весь час заглушати думку про смерть, інше — знайти в цьому тимчасовому житті, короткому чи довгому, такий сенс, який би не знищувався смертю.

Чоловіки тягнуться до жінок за втіхою чи порятунком. Ти мене врятувала. Знайшов у тобі сім'ю. Зараз скажу банальність: життя двох набагато щасливіше, коли бажання розуміти важливіше, ніж бути зрозумілим; коли бажання зробити приємне не таїть у собі плани отримати щось натомість, навіть подяку. Коли кохання не змінюється навіть на кохання, а тільки дарується.

Те, до чого поступово втрачаєш запопадливість.

Приготування до того, що не скоро настане.

Показувати можна лише зрячим.

Співати пісню — лише тим, хто чує.

Даруй себе тому, хто буде вдячний,

Хто розуміє, любить вас і цінує.

Про що сумувати? Клянусь диханням, є в житті два незначні дні: день, що став мені спогадом, і не настав для мене.

Ще жоден песиміст не проникнув у таємниці зірок, не відкрив невідому землю і не відкрив перед людським духом нові небеса.

Слово можна використати, щоб виховувати, пояснювати, інформувати, просвітлювати. І слово можна використовувати, щоб залякувати, загрожувати, ображати, примушувати, збуджувати насильство, заохочувати невігластво. Слово може зробити нас кращими та гіршими, схилити до співчуття та ксенофобії, навчити милосердя та жорстокості. Слово має вагу  тому, що воно визначає зміст та значення того, що ми знаємо і що ми робимо. Слово змінює нас і зберігає нас такими, якими ми є.

У тисячу разів краще було спробувати щастя в смерті, ніж миритися з життям, жити яким не хотілося.

Трагедія не в тому, що людина вмирає, трагедія коли людина вмирає дарма.