З кожною радістю — прикро, і наповнюючись радістю, будь-який будинок  незабаром наповнюється сльозами.

– Не намагайся зрозуміти людей, – знизує плечима чоловік, – марна праця. Я колись намагався знайти пояснення їхнім вчинкам. Не знайшов. Більше я не поділяю людей та монстрів. І ти не поділяй. Нікому не можна довіряти, пам'ятаєш?

Ти не навчишся кататися на ковзанах, якщо боїшся бути кумедним. Лід  життя слизький.

Хоч ви й розлучилися, але ти говориш про неї з вдячністю. Це прекрасно. Подяка – синонім кохання.

Якщо не брати до уваги невдах і щасливчиків, всі люди живуть однаково погано, але живуть вони погано на різних поверхах.

Є зброя страшніша за наклеп: зброя це — істина.

Багатого важче полюбити. За що я його любитиму! Йому й так жити добре. Бідолашного швидше полюбиш. Думатимеш:«Того в нього немає, іншого немає», – жалкуватимеш і полюбиш.

Чому те, що становить щастя людині, має водночас бути джерелом її страждань?

... Якщо моя кохана людина мені зраджує, значить вважає мене нікчемністю. А якщо я нікчемність, значить, і він теж нікчемність, тому що мене вибрав!... У таких випадках я просто йшла... Назавжди...

Так легко дійти висновку, що твоє життя безглузде, безцільне, що воно не цінніше за слід від ноги на березі, про який незабаром забудуть, бо його змиє під час найближчої грози. Але замість того, щоб знову відчути себе крихітною, не означає нічого, я відчуваю щось інше – все знаходить для мене новий сенс. Я не більше, але й не менш важлива, ніж малесенький паросток, що намагається пробитися з-під землі. Кожна з нас відіграє свою роль у цьому світі. І хоч би якою була мала ця роль, її треба дограти до кінця.