... та й у кожної жінки, навіть пересічної, коли вона  насправді любить, кохання несумісне зі приниженням, бо справжнє кохання теж честолюбне.

Руки матерів зіткані з ніжності – діти сплять на них спокійним сном.

Хто сам себе виставляє на світ, той не блищить.

Немає нічого безбарвнішого, ніж характер безхарактерної людини.

... часом скельця виблискують куди яскравіше за діаманти, адже їм якось треба доводити своє право на існування.

Сатана: А як літає птах?
Сеппі: Машет крилами.
Сатана: Ні, Сеппі. Вона  набирає повні груди повітря і дивиться в далечінь - без цього вона  не зможе полетіти.

... ось, скоїлося лихо, стоїть такий осиротілий другий гільдії купець перед ямою, все пропало і більше нема чого жити. Стоїть перед ямою і подумки пред'являє Богові рахунок за потраву та збитки; такий сердитий стоїть - ось-ось підніме обидва кулаки і почне лаятися, прямо в небо. А за сусіднім пам'ятником сидить навпочіпки Сатана і чекає саме цього: щоб почав сваритися. Щоб визнав, відкрито і раз назавжди: ти, Господи, вибач за вираз, просто самодур і хам, і ще безсердечний на додачу, забирайся геть, знати тебе не хочу! Сатана тільки на це й чекає: як тільки дочекається — зараз зніме копію, полетить до раюі доповість Богові:«Ну що, отримав у вухо? І ще від кого: від єврея – від твого власного уповноваженого та прокуриста! Подавай у відставку, старий: тепер я директор». Ось чого чекає Сатана; і той другогільдейський купець, стоячи над могилою, все це відчуває. Відчуває і питає себе: невже так і порадувати Сатану? Зробити риса у світі господарем? Ні, це вже вибачте. Я йому покажу. — І тут він, розумієте, починає ставити Господеві п'ятірки з плюсом, одну за одною; без жодного сенсу — на що сенс? Аби чорта образити, принизити, знищити остаточно. Іншими словами: ти, Сатана, не втручайся. Які в мене там з Богом рахунки — це наша справа, ми з ним давно компаньйони, якось порозуміємося; а ти не сунься. — Та сама думка, розумієте, що в«Йова»: єврей із Богом компаньйони.

Іноді зовсім сторонні люди набагато ближче один до одного, ніж ті, що виросли під одним дахом.

Жінки анітрохи не винні в тому, що часом відмовляються підкорятися правилам поведінки, встановленим для них суспільством, адже ці правила склали чоловіки, і до того ж без жодної участі жінок.

Є тільки один шлях розуміння, - відповів Алхімік. - Діяти.