— Отже, ви мій мозкоправ? Ось уже мені пощастило.
— А ви мій параноїдальний шизофренік, який страждає на нарцисизм і релігійний психоз... звезло мені.

— Знаєте, Сесіле, це не ваша справа.
- Абсолютно вірно. Тому воно мене цікавить. Свої справи завжди наганяють на мене тугу. Я віддаю перевагу чужим.

У Гордона є плани, у мафії є плани, поліція має плани…вони планувальники. Планувальники завжди намагаються контролювати свої тісні світи. Я не планувальник, я намагаюся показати їм, наскільки жалюгідні їхні спроби контролювати все.

— Ти привів цих шакалів до нашого порога, негіднику!
- Не звинувачуйте Тернера, він був лише знаряддям у руках зрадника. Якщо хочете побачити найбільшого архітектора, погляньте ліворуч.
- Мої руки чисті! Фігурально.

— І як він ще стоїть на ногах…
— Міцний сучий син.

Якщо ти в сорок чотири роки надягаєш комбінезон не для того, щоб залізти в кабіну ракети, велика ймовірність того, що ти пару разів повернув не туди.

Не важливо, добре це чи погано, а важливо весело це буде чи сумно.
(Немає ніякого добра і зла, є тільки розвага та нудьга.)

Твоє оголене тіло має належати тому, хто покохає твою оголену душу.

— Ну, як це було?
- Мокро.
- Ха.
— Бо вона плакала.
— Ти так погано цілуєшся?

Птах із шипом терну в грудях кориться непорушному закону природи; вона  сама не знає, що сила змушує її кинутися на вістря і померти з піснею. Тієї миті, коли шип пронизує її серце, вона  не думає про близьку смерть, вона  просто співає, співає доти, поки не вичерпається голос і не обірветься дихання. Але ми, коли кидаємось грудьми на терні, ми знаємо. Ми розуміємо. І все одно грудьми на терні. Так буде завжди.