Дивись, місяць запалив своє світло.

Ті, хто бачить різницю між душею та тілом, не мають ні тіла, ні душі. (Ті, хто відокремлюють душу від тіла, не мають ні тих, ні інших).

Все зробив? Пе-ре-кра-сно! Пішли тепер додому, на дивані ще посрієш!

- Даремно я її слухав, - довірливо сказав він мені одного разу. — Ніколи не треба слухати, що кажуть квіти. Потрібно просто дивитися на них і дихати їх ароматом. Моя квітка напоїла пахощами всю мою планету, а я не вмів йому радіти. Ці розмови про пазурі і тигри... Вони повинні б мене зворушити, а я розлютився...
І ще він зізнався:
— Нічого я тоді не розумів! Треба було судити не за словами, а у справах. Вона  дарувала мені свій аромат, осяяла моє життя. Я не повинен був тікати. За цими жалюгідними хитрощами і хитрощами я повинен був вгадати ніжність. Квітитакі непослідовні! Але я був надто молодий, я ще не вмів любити.

— Я хотів би, щоб не було каблучки, щоб нічого цього не було!
— Так думають усі, на чию частку подібне випадає, але це не їм вирішувати. В наших силах вирішувати що робити з часом, що нам відпущено.

Війна не переслідує вас, Докторе Ватсоне. Вам не вистачає її. З поверненням!

— Вона  тобі не подобається, бо психіатр.
- Я складна людина. Вона  мені гидка з багатьох причин.

Життя перетворюється на суцільну карусель, Монтег. Все верещать, кричить, грюкає!

Ви мертві, якщо націлюєтеся на дітей. Дорослі все одно є лише дітьми, що виросли.
(Ви мертві, якщо націлюєтеся тільки на дітей. Дорослі — лише діти, що виросли.)

Я знайшов волю. Втрата будь-яких надій була свободою.