Християнська мораль прижилася, бо орієнтується на слабких, убогих, немічних. Якщо чесно, кожен із нас у якісь хвилини почувається слабким, нездатним постояти за себе, дати в зуби кривднику... І тоді на допомогу приходить рятівна формула, що треба прощати ворогів, що треба смиренно переносити удари долі, не нарікати, бо хто страждав у цьому житті, той буде винагороджений у потойбічному. А хто вас пинав у цьому житті, тому ох як дадуть чорти вилами на тому світі!
Релігія – це головна узд для мас, велике залякування простаків, це якісь колосальних розмірів ширми, які перешкоджають народу ясно бачити, що діється землі, змушуючи піднімати погляди до небес.
О релігія! Як же сліпо її шанують, якщо не помічають навіть, скільки нещасть із неї походить! Невже ніхто ніколи не запідозрив, що саме під її плащем знаходить притулок Розбрат, що готується вилити на землю свою отруту? Бо якщо Бог існує, то хіба не все Йому рівне, як людина славить Його? Йому повинні бути угодні чесноти наші, а не процесії, що ми влаштовуємо на Його честь. Він бажає бачити чистоту наших сердець, і навряд чи для Нього важливо, яку релігію ми для шанування Його обираємо. Але чому тоді прихильники одного культу вороже ставляться до шанувальників іншого і навіть готові винищити їх як своїх лютих ворогів?
Людина не буде вільна доти, доки останній король не буде повішений на кишках останнього священика.
Цей, ваш, жахливий Бог!
Він, як із бараном, впорався зі своїм сином.
На що він перетворить мене?
Я страждаю від надлишку червоних.
Стародавні люди були б в жаху, дізнавшись, як їхнє вчення було викривлено, як релігія перетворилася на платний контрольно-пропускний пункт до неба...
Релігійне почуття неосяжне: від повного самозабуття до самообожнення.