Я хочу проходити повз мармурові плити, що закривають склепи, і чути, як хтось шкребеться і бореться всередині. Я притискаюся вухом до мармуру і чекаю всю ніч. Ось навіщо я тут насправді.

... Не зміниш плачем
Той факт, що всі ми нічого не значимо,
Все поступово відійдемо в пітьму,
Що пристрасть, надія, слава і багатство
Підуть гуськом в цвинтарне братство -
У компанію до таланту та розуму.

Варто тільки померти, вони тебе одразу ж запроторять! Одна надія, що коли я помру, знайдеться розумна людина і викине моє тіло в річку, чи що. Куди завгодно — тільки не на цей клятий цвинтар. Ще приходитимуть у неділю, класти тобі квіти на живіт. Ось теж нісенітниця собача! На біса мерцеві квіти? Кому вони потрібні?

Осінній цвинтар - видовище з особливих. Царський пурпур та витончена позолота листя, королівські поминки по літу на тлі урочистої суворості вічнозелених туй – вірних цвинтарних плакальниць. Сірий граніт надгробків, бронза меморіальних написів, димчастий мармур обелісків, чорний базальт монументів, скромний туф поминальних плит. Суворість алей і буяння фарб, спалахи сухотливої пристрасті і розлита в повітрі печаль. Цвинтарям найбільше йде осінь. Не весняне буйство життя, що здається сорому в місцях упокою, не спекотна знемога літа, навіть не зимовий саван - осінь, поріг забуття.

Мені не потрібне місце, де я можу сховатися, мені потрібна земля під цвинтар для моїх ворогів.

Хоч би яких утопічних поглядів на людське щастя і чеснота дотримувалися засновники нових колоній, вони незмінно стикалися з необхідністю передусім відвести одну ділянку цнотливого ґрунту під цвинтар, а іншу — під в'язницю.

Це найпопулярніше місце у місті. Чому? Померши, всі люди вирушають сюди... Чому не можна сміятися з могил? Тому що всі одного разу виявляються їхніми мешканцями.

Мені завжди подобалися цвинтарі. Там так спокійно!

Цвинтар теж дзеркало живих.

— А хто найкращий фехтувальник на світі?
— Я знав багатьох, які вважали себе найкращими...
— Хотілося б знати, хто вони, такі фехтувальники. І де їх знайти...
— Де ж я знаю...
— Ну і де ж?
— На цвинтарях...