Знаєш, що я люблю в тобі? Твої руки, постійно холодні... Гріти їх одне задоволення.

- У тебе холодні руки. Який із тебе коханець, з такими руками?
- Настільки гарний, що ніхто не звертає уваги на холод рук.

У грудях було так холодно, що більше не боліло.

Її поцілунки застигали на моєму тілі, наче сніжинки на замерзлому вікні. Чомусь ставало холодно. Я зараз зрозумів. Прощальні поцілунки втрачають теплоту. В них остигла ніжність розлуки...
В останню ніч вона  дивилася на мене не так, як завжди. У погляді відчуження. Відчуження наперекір любові. Вона  розуміла, що їй час, але всіляко відтягувала годину відходу. Боротьба душі та розуму. Розум переміг. Пішла. Я зараз зрозумів. У погляді перед розлукою немає  туги. У ньому безмовний протест. Протестпроти себе самої. Почуття програють розуму. Найчастіше…

Мороз палить. Ніщо не обпалює так, як холод. Але лише спочатку. А потім він проникає всередину тіла, наповнює тебе, поки в людини не залишається сил чинити опір. Легше просто сісти та заснути. Кажуть, що, замерзаючи, перед кінцем не відчуваєш жодного болю. Просто слабшаєш і тихенько засинаєш, все ніби блякне, а потім ніби провалюєшся в море теплого молока, у мир і спокій.

Взимку холодно тим, хто не має  теплих спогадів.

Холод — найнабридливіший компаньйон з усіх, кого я знаю.

Цієї зими, навіть якщо ми укутаємося, холодна байдужість змусить промерзнути до кісток.

Гадаю, холодно буває скрізь. Готовий сперечатися, сніг випадає навіть у пеклі, хоч і сумніваюся, що він довго там лежить.

У морозну новорічну ніч страшний не холод, а відсутність людського тепла.