Хмари одна за одною линули на південь. На їхньому місці з'являлися інші, і не було їм кінця. Напевно, десь на півночі є невичерпне джерело, яке їх постачає. Рішучі люди у теплій сірій уніформі з ранку до вечора мовчки виробляють хмари . Як бджоли мед, павуки павутиння, а війни — вдів.
Я спостерігав за хмарами... Хмари – вічні мінливі мандрівники. Хмари — як життя... Життя теж вічно змінюється, воно так само різноманітне, неспокійне і прекрасне...
— Так, першу лінію оборони взято, завдяки моїй«особистій» участі, вам, панове, залишається лише захопити замок. [Небо покриває хмара]. Для тих, хто не чув і для історії повторюю: першу лінію оборони взято завдяки моїй«особистій» участі, а їм залишається лише захопити замок для музею. Що таке? Чому темно? Чому темно? Розігнати хмари! Поставити сонце на місце! [небо знову стає світлим].
— Чим би дитя не тішилося, аби не вішалося.
- Повний порядок!