У наші дні кожен чомусь вважає, кожен твердо впевнений, що з ним нічого не може статися. Інші вмирають, а я живу. Для мене, чи бачите, немає ні наслідків, ні відповідальності. Але тільки вони є, ось у чому біда.
Як же часом мало треба для щастя... Лише усвідомлення того, наскільки дорогими є ті дрібниці, які ти вважала незначними.
Щоб дивитися, потрібно розплющити очі, щоб побачити, потрібно ще й думати.
Усвідомте те, що ви«живете не заради чогось», а просто«живете».
Доводиться визнати, що ми самотні на цій планеті, кожен із нас зовсім самотній, і чим швидше ми це визнаємо, тим краще для нас.
- Я не буду тут стояти весь день і дивитися, як ти корчити з себе нормального людини!
- Я нормальний!
- Це не так. І коли ти це зрозумієш, на тебе зглянеться велич.