Україну просто вбивають. Свідомо. Можна скільки завгодно розповідати про зовнішніх ворогів, але те, з яким захопленням українці б'ють один одному морди, з'ясовують стосунки та ненавидять один одного … Та нам ніякий зовнішній ворог не потрібний! Ми самі із задоволенням один одного повбиваємо.

Ще 40 років тому здавалося, що у світі людей є консенсус навколо тези про те, що жодна мета не може виправдати загибель людства в атомному вогні. Тепер ми знаємо, що така мета є: людство можна перевести за право кримчан не вивчати українську мову.

— Як ви не помітили? Ми ж сьогодні над моєю Україною билися...
— А як помітиш? Ті ж поля, дороги, села...
— Е, ні! А повітря? Інший. А небо — блакитніше. І земля зеленіша!
- Командир! Щодо зелені у нас у Сибіру...
— Ну навіщо, дорогий, у Сибіру? Приїжджай у Бакуріані! Ти подивишся, що таке зелень! Там у горах...
— А ти бачив Єнісей?
- Не бачив! А ти Цкенесхалі бачив?

Після арешту Юлії Тимошенко західні країни охопила справжня буря протестів. Я зараз порівнюю їх мовчання з приводу обстрілу артилерією лікарень, шкіл, дитячих садків, поранення та загибелі дітей, мирних жителів Донбасу з тією істерикою, яка вибухнула з приводу арешту Ю. Тимошенко, і мені стає страшно. Це не просто подвійні стандарти, а взагалі повна відсутність загальнолюдських норм моралі, про яку так люблять розмірковувати на Заході. Колись знаменитий російський поет Костянтин Симонов написав розумні рядки:«Чужого горя не буває, хто це підтвердить боїться, напевно, чи вбиває, чи готується у вбивці …»

Взагалі, В.Ф.Януковича мав якесь сліпе схиляння перед іноземними консультантами або розрекламованими фірмами. Якось він із захопленням розповів мені про свою бесіду із консультантами фірми«Мак-Кензі». Він їх залучив до роботи в комітеті. Я теж з ними зустрівся — розумні та освічені хлопці. Проте економіки України вони не знали, а загальні схеми та концепції без їхньої адаптації в реальне середовище нічого не означали. Я не став сперечатися з В.Ф.Януковичем, взяв за правило регулярно з ними зустрічатися і намагався в міру можливостей розповідати їм про реальні проблеми, які стояли перед Україною.

Тиха українська ніч.
Прозоре небо. Зірки блищать.
Своєї дрімоти перемогти
Не хоче повітря. Трохи тремтять
сріблястих тополь листи.
Місяць спокійно з висоти
Над Білою Церквою сяє
І пишних гетьманів сади
І старий замок осяє.

Настав час дізнатися правду про майдан українського народу давно, на другий день після того, що на майдані сталося. Настав час. Цю правду тільки не я маю озвучити, бо я ще пожити хочу. Знаєте, міркування особистої безпеки. Перший я тут не пожитиму хочу.

...... населення, яке, заковтуючи із засобів масової дезінформації, наївно вважає, що для того, щоб життя покращувалося, його необхідно спочатку серйозно погіршити. А потім навіть незначна зміна на краще сприйматиметься як перемога. Так само як у
відомому анекдоті про батька сімейства, який прийшов до мудреця і скаржиться:«Живемо в однокімнатній квартирі уп'ятеро, дві родини, тісно, ​​важко». Мудрець радить йому завести собаку та поселити її разом із ними. Батько сімейства не розуміє, але мудрець радить, отже, треба зробити. Життя стає ще нестерпнішим. Батько знову йде до мудреця. Той вислухав і порадив завести козу: мовляв, молоко питимете. І зновубатько сімейства слухається поради. Життя стає зовсім нестерпним. Знову доводиться йти до мудреця. Той дивується, як же так — усі поради не на користь? Ну, спробуй тоді віддати комусь козу. Послухав батько сімейства мудреця, зробив так, як він сказав. Через тиждень приходить до нього радісний і каже:«Віддали козу — добре стало жити, єдине, що заважає, — це собака. Ночами гавкає, спати не дає». Вислухав його мудрець і знову радить:«Ну, якщо собака спати заважає, віддай її комусь». Віддали собаку. І зажила родина щасливо. Дружина спекла торт і каже чоловікові:«Віднеси торт мудрецю, завдяки його порадам ми нарешті зажили добрета щасливо. Якби не його мудрість, ми так би й мучилися до кінця життя». Ось так, на превеликий жаль, відбувається і в нашій країні. Замість того, щоб жити своїм розумом — живемо чужим. А життя, якщо на неї подивитися тверезим поглядом, стає все гірше і гірше. Пора вже віддати комусь і козу, і собаку. Запитання тільки: хто їх візьме?