Яка вона  [плети] легка і який тягар у собі містить.

Щоранку я виповзаю з ліжка і питаю себе:«Мені справді це потрібно?» І тягнусь у спортзал у гаражі. Це невесело, і я ненавиджу. Я займаюся на самоті, піднімаю штангу. У мене 25 різних складних апаратів, я один, мені хочеться спати, все тіло болить, і ти дивишся на них, і в кожному – 160 кілограмів, а найважче, що ти піднімав за останні вісім годин – це подушка.

Великий тягар тиснув їй на серце — тягар світу, позбавленого сенсу.

Вибирати завжди потрібно те, що правильно, навіть якщо це здається безнадійним – особливо якщо це здається безнадійним. Боріться за справедливість, будьте світлом і пам'ятайте, що нам обіцяв Той, хто мудріший.
З кожною тягарем настає полегшення.

— А запаси? Я не донесу все.
- Я понесу Гвен.
- Вона  важить удвічі менше.
— Хочеш, щоб я ризикнув безпекою королеви і щось ніс?
- Я візьму її.
- Вона  моя дружина.
— Я обережний.

... думки текли своєю чергою, а я, важко дихаючи, прислухався до них.

Як тяжкість власного тіла носиш, не помічаючи його ваги і відчуваючи кожну сторонню тяжкість, так не помічаєш і власних вад і недоліків, а бачиш лише чужі.

З кожним новим кроком каблуки Вівіан врізалися в землю все глибше — це серце тяжко, вже знаючи те, що голова лише потім дізнається.

— Рушайте.
- Гей! Воу-воу-воу-воу!
— Ей-ей, рідний, вантажопідйомність і так перевищена. Ліфт не гумовий.
- Пішки.
- Так. Стоп, стоп.
— *у гніві б'є по дверях ліфта*
Сходи. Ненавиджу!

- Все гладко?
— Вона  важча, ніж я думав.
— Такі розмови пахнуть зрадою.