Жартуємо, жартуємо, а туга все росте, росте...

— Що... між тобою та Геральтом, пані Єнніфер?

- Сум, - відповіла чарівниця серйозно. - Туга. Образа. Жаль. Надія. І страх. Так, схоже, я нічого не проґавила.

Я шукаю того, хто схожий на вікно, відчинене на морі. Навіщо мені дзеркало із власним відображенням? Воно переповнює мене тугою.

Туга - це коли хочеш чогось, сам не знаєш чого... Воно існує, це невідоме і бажане, але його не висловити словом.

Немає хвороби болісніше за тугу.

Впустіть мене. Я не скажу ні слова. Я буду мовчати. Я тільки хочу послухати, про що ви кажете.

Завжди треба мати когось, про кого можна нудьгувати.

Я не сумую за ним. Я сумую за уявленням про нього.

— У вас часто буває таке відчуття, ніби щури на душі шкребуть?
- Ви хотіли сказати, кішки?
— Та ні.«Кішки» - це коли ти погладшала на п'ять кілограмів або за вікном йде проливний дощ. А щури – це набагато гірше.

Ти бачиш? Туга нелікована стоїть у мене за спиною. Виїдемо до села, кохана, поїдемо дихати тишею.