Приємна така туга. Щось на кшталт мовчання сосни, з якої полетіли птахи.

У муках туги розгорається непереборна жага задоволень, посилюючи почуття самотності.

Найгірший спосіб нудьгувати за людиною — це бути з нею і розуміти, що вона ніколи не буде твоєю.

Штукатури говорили про десятника і про якогось Федота Васильєва, я не розумів, і мною помалу опанувала туга, — туга фізична, коли відчуваєш свої руки, ноги і все своє велике тіло і не знаєш, що робити з ними, куди подітися.

Я сумую. Це єдине пояснення моєї потягу до минулого. Не допомагають жодні поради та психотехніки. Можна тільки змиритися, намагатися нудьгувати все тихіше і тихіше з надією колись навчитися просто пам'ятати.

Як безвихідь все. Кинути все, продати, поїхати далеко — на сонце, і жити зовсім інакше.

Вечори без тебе здаються такими довгими.

Людям хочеться іноді розлучитися, щоб мати можливість тужити, чекати та радіти поверненню.

Ніщо не виснажує тіло і душу людей так, як виснажують тужливі думи. І ослабли люди від дум...

— Чи не  маєш якогось горя, о Волька ібн Альоша? Скажи, і я тобі допоможу. Чи не глине тебе туга?
— Глине, — сором'язливо відповів Волька. - У мене сьогодні іспит з географії.