Ти думаєш, що мертві, яких ми любили, покинули нас назавжди? Але ж ми їх кличемо, коли нам погано.

— Чи зустрінуся я з нею колись?
— Пам'ятайте, що тільки з мертвими не можна зустрітись тут, на землі.

Пам'ятаю, я думав:«На мішку немає ручок. Як вони її... піднімуть, як переноситимуть...» А вони просто схопили мішок і шпурнули її в швидку. От і все.

Могили потрібні живим, а не мертвим. Вони дозволяють нам думати про них, а не про те, що ті, кого ми любили, гниють під землею. Мертвим байдужі красиві квіти та мармурові статуї.

— Знаєш, чим займаються мертві більшу частину часу? Вони спостерігають за живими. Особливо коли ті приймають душ.
— Клас, швидше б здохнути!

Людина не пов'язана із землею, якщо в ній не лежить її небіжчик. (Людина — вільний птах, доки мертвий не зв'яже його із землею.)

- Я думаю, - повільно сказав Овод, - що мертвим краще залишатися мертвими. Минуле важко забути. І на місці вашого друга я залишився б мертвим. Зустріч із привидами – річ неприємна.

Смерть не страшна, а сумна та трагічна. Боятися мертвих, цвинтарів, моргів – гора ідіотизму. Потрібно не лякатися небіжчиків, а шкодувати їх та їхніх близьких. Тих, чиє життя перервалося, не давши зробити щось важливе, і тих, хто залишився вічно оплакувати тих, що пішли.

Залиш мертвих землі. Вони не для нас.

Тетрарх бачити неспроможна трупів, крім трупів тих людей, яких убив сам.