Колись я обов'язково, напевно, можливо, зателефоную.
Телефон. Телефон. Телефон. За ці місяці він зненавидів цей проклятий апарат: телефон диктував йому життя, керуючи всіма його діями, без сорому відривав від їжі та сну.
Один хлопець залишив мені голосове повідомлення на роботі, і я передзвонила йому додому.
Потім він надіслав email на мій блекберрі, а я йому скинула смсочку. А він тоді відповів мені на мою домашню адресу. І все взагалі вийшло з-під контролю.
І я страшенно сумую за тими днями, коли мав один телефон і один автовідповідач, і на ньому була одна касета.
А тепер доводиться перевіряти всі ці пристрої, щоб бути знехтуваними сімома технологіями. Це кошмар...
Підняти трубку – це єдиний спосіб припинити дзвінки.
Я ненавиджу телефони, тому що тоді я не можу дивитись у вічі тому, з ким розмовляю. Я забуваю все, що мені говорять телефоном. Я не люблю телефонних балачок. Телефон потрібно використовувати тільки для інформації типу:«Зустрінемось у пів-четвертого» або:«Приходь - мій будинок горить.»
Самотність - це коли в будинку є телефон, а дзвонить будильник.
Люди використовують штуковини, які називають телефонами, тому що ненавидять бути разом, але дуже бояться залишатися одні.
Поклади трубку!
— Я так працював заради підвищення, я не готовий залишити перспективу стати редактором. Я вам зателефоную, коли ситуація проясниться.
— Додому дзвонив? Вимагають звільнитися?
— Кожен божий день!