Стільки людей можна було б урятувати, якби хтось у потрібний момент поставив правильне запитання.

Не можна давати владу небезпечним почуттям.

Не довіряйте снам – ранок настає завжди.

Можна все зробити правильно, але все одно почуватися не так.

Здавалося так холодно
Місяць на небі світанку,
Коли розлучалися ми.
З тих пір я не знаю години
Сумніший за схід зорі!

Вони [батьки] так само не хочуть впустити мене в будинок, як би йшлося про великого, волохатого собаку. Він наслідить у кімнатах мокрими лапами, і до того ж він такий скуйовджений. Він у всіх крутиться під ногами. І він так голосно гавкає... Коротше кажучи, це погана тварина. Згоден... Але у цієї тварини людське життя. І, хоча він лише пес, людська душа, та ще настільки сприйнятлива — він здатний відчувати, що говорять про нього люди. Цього не може звичайний собака. І, визнаючи, що я частково і є цей пес... приймаю їх такими, якими вони є.

Діти знають, що синє небо. Тепер їм треба знати, що робити, коли воно руйнується.

Адже мається на увазі любов духовна, а не чуттєва. Ну, якщо любов духовна, духовне спілкування, то словами, розмовами, бесідами мало б висловитись це духовне спілкування. Нічого цього не було. Говорити бувало, коли ми залишимося одні, дуже важко. Якась це була сизіфова робота. Тільки вигадаєш, що сказати, скажеш, знову треба мовчати, вигадувати. Говорити не було про що. Все, що можна було сказати про життя, що очікувало нас, пристрої, плани, було сказано, а далі що?

Бути щасливим не означає не мати проблем.

Смерть – справа самотня.