Знаєте, буває, підходиш до краю прірви. Хочеться стрибнути, прямо тягне. Але потім відходиш. Багато хто б, мабуть, стрибнув, а ми відійшли.

Війни тривали, спустошувалась Річ Посполита, спустошувалась Україна. Ненависть оселилася в серцях і отруїла братську кров.

А мій будильник – старість. Чому старі люди так рано прокидаються? Невже для того, щоб продовжити собі хоча б цей день?

Зі страхами, як і з курінням: кинути не важко, важко не почати заново.

Його повісили, як пса,
Як вішають собак,
Поспішно вийнявши з петлі,
Розділи абияк,
Спустили в яму без молитов
І кинули в темряву. Шпурнули мухам голий труп,
Поки він не охолонув,
Щоб навалити потім на груди
Палаючий настил,
Сміючись над набряклим обличчям
У джгутах лілових жив. xx x Над Ним у молитві капелан
Колін не схилив;
Не варто меси та хреста
Спокій таких могил,
Хоч заради грішників Христос
на землю приходив.

Є спогади, без яких я можу обійтися. Такі, яких краще не повертатися.

Голубчик, не тільки в хлібі справа... Поговорити ні з ким, а це смерть, коли поговорити ні з ким.

Можна опинитися на самому дні, після чого, напевно, знайдеться нове.

Кого колись називали люди
Царем у насмішку, Богом насправді,
Хто був убитий — і чия зброя катування
Зігріта теплом моїх грудей...

Іржавіє золото і зітліє сталь,
Кришиться мармур — до смерті все готове.
Усього міцніший на землі печаль
І довговічніший — царствене слово.

- Все зібрав?
- Усе.
— Якою ціною?
- Ціною всього.