... батогом обуха не переб'єш.

— Я помітив, що ти фанат страшних пташиних кліток, — каже Луї.
- Вони не мої. Я їх ненавиджу.
- Що? Чому?
- Я люблю свободу.

Бійся нещасть, — переконливо сказав Галеран, беручи хлопчика за плече, — ти дуже пристрасний у всьому, серце твоє надто відкрите, і враження сильно вражають тебе. Будь стриманішим, якщо не хочеш згоріти. Самотність - ось проклята річ, Тіррей! Ось що може занапастити людину.

Ти, як прокажена, не відчуваєш болю, коли торкаєшся гарячого чи холодного. Ти не відчуваєш провини, але це не означає, що ти невинна, це означає, що ти згнила.

Здавалося, що будинок пустив собі кулю в лоб, як і його зневірений власник.

У глибині душі ми розуміємо, що тероризм – це театр, і тому насамперед оцінюємо його емоційний, а не матеріальний вплив.

— На сьогоднішній день медицина значно просунулась.
— У техніці можливо, але проти раку чи СНІДу у вас нічого немає.
— Завжди буде хвороба, проти якої ми безсилі.

- Де болить?
Там, де нікому не видно, подумав я...

Вогонь, який горить вдвічі яскравіше, згоряє вдвічі швидше.

Це поблизу, неподалік.
Можливо, ззаду, а може, збоку.
Відчуваю шкірою, воно десь поруч,
І завмираю з невидячим поглядом.
Але розрізнить навіть дурень кривий,
Щось погане трапиться зі мною.