В одну мить промайнуло перед очима все його життя. І тільки зараз він побачив, наскільки вона в нього була короткою та сіренькою. І так йому стало прикро за своє життя і так йому стало шкода себе, що горло стиснули спазми і важкі, великі сльози покотилися брудним, зарослим обличчям.
Адже в коханні — звичайно, справжнього кохання — найболючіше не отримувати удари, а самому їх завдавати.
Очікування дива нікуди не зникає – зникає надія на те, що станеться диво. Іде віра в його можливість. Виникає образа на диво, заперечення його можливості. І здатність його помічати.
Мені треба поговорити, а слухати мене нема кому. Я не можу говорити зі стінами, вони кричать на мене. Я не можу говорити з дружиною, вона слухає лише стіни.
Колись у мене був друг. У дитинстві ми бігали разом, і я думав, що ми схожі. Але коли ми виросли, виявилося, що це не так. А тепер вона намагається розірвати світ на частини, а я біжу надто повільно і не встигаю його зібрати.
Похорон для живих. Мертвим вони ні до чого. (Похорон не для мертвих. Вони для живих.)
— Зі мною буде погано, і я не хочу, щоб ти гинула разом зі мною.
- Тільки ця причина?
- Тільки ця.
— Я вмираю з тобою. Вранці я буду в тебе. І ось, останнє, що я пам'ятаю в моєму житті, це - смужку світла з моєї передньої, і в цій смузі світла розвинене пасмо, її бере і її повні рішучості ока.
— Семене, ти ж інваліде, навище ти йдеш? — благала Марія, йдучи поряд і тримаючи його за руку.
— То я ж збудував цей бронепоїзд! — пояснив він і висмикнув руку.
Через три дні, 18 серпня 1941 року, в районі станції Аннівка бронепоїзд«Маршал Будьонний» був розбитий німецькою артилерією. Політрука-комісара Семен Кривоніс загинув від прямого влучення снаряда.
Тіло її тут, візьміть його; а душа тепер не ваша: вона тепер перед суддею, який милосердніший за вас!