Якби я знав вікно,
де мерехтить крізь сутінки туманне
тьмяне світло ліхтаря —
і куди в безмовності ночі
я міг би постукати сьогодні!

У них [дітях] стільки палкості, жадібного інтересу до всього! Напевно, цього мені найбільше не дістає у дорослих людях — дев'ятеро з десяти вже охолоніли, стали байдужими; ні свіжості, ні вогню, ні життя в них не лишилося.

Сон для мене став єдиним засобом порятунку. Він рятував мене від тієї клятої дійсності, в яку я вже не хотіла повертатися.

Тому, хто живе розумом, життя бачиться комедією. Для тих, хто живе почуттями або схильний до емоцій, життя - це трагедія.

Дивне почуття порожнечі, яке викликається всяким «після».

Рік у рік бузок цвіте
І в'яне в свою чергу,
Але шибениця ніколи
Плода не принесе,
І тільки коли живий помре,
Дозріє страшний плід.

Душа, яка не має наперед встановленої мети, прирікає себе на загибель, бо, як то кажуть, хто скрізь - той ніде.

Вони просто сиділи чекали. Чекали на життя, чекали смерті, чекали на абсолют, який так і не прийшов.

Клоун, який почав пити, скотиться похилою площиною швидше, ніж запив покрівельник впаде з даху.

Тепер бездомний не збудує вдома,
Хто самотній, той буде самотній.
Не спати, читати, кидати начерки рядків,
Бродити алеями по бурілому,
Коли осінній лист шарудить біля ніг.