Я зрозуміла, чого хочу для себе: не мужності (навіщо вона мені, я жінка), не сил (бо з сильних особливий попит) взагалі нічого, крім стійкості. Коли переживаєш щось жахливе, що розриває світ на шматки, з'являється таємне полегшення – ну ось найстрашніше сталося, гірше вже не буде. Буде буде, буде. Ніхто не дасть перепочити, стерти крижаний піт з чола, ніхто не пообіцяє:«Все, все».
Здаватися не можна, подумав я, згадуючи наші колишні бійки, я ніколи не здавався. Поки тримаєшся на ногах, треба битися, і якщо навіть тебе звалили додолу і ти вже не в змозі встати, все одно не можна визнавати себе переможеним.
Ти знаєш, чого твій дід навчив мене? Бути готовим. До урагану, до потопу, до чого завгодно. Коли в магазини не привозять їжу, на бензоколонках порожньо, люди кидаються один на одного і виявляється, що між тобою та смертю стоїш лише ти сам.
Радості їсти не важко, краще міцним у горі будь!
Це не для слабких, знаєш, вечеряти на самоті. Для цього треба бути сильною натурою. Штука в тому, щоб здаватися загадковою. Начебто ти сама зробила такий вибір. Життя вчить таких речей.
Є тільки одна чеснота - стійкість. Спартанці мали рацію, людина може винести все. Справді нестерпний біль вбиває миттєво.
Наші вороги дають нам чудову можливість практикувати терпіння, стійкість та співчуття.
Біль відчувається не так гостро, якщо маєш тверде рішення вистояти.
Є малий та великий«джихад» — зовнішній та внутрішній ворог. Головне — впоратися з внутрішнім ворогом, із самим собою... Усі погляди — цивільні, політичні, будь-які — вкладаються у два прості слова: не прогинатися...