- Купи мені чогось! - Попросила зголодніла Дафна.
Меф здивовано глянув на неї:
— Купувати — дрібно. Купують низькі душі. Я тобі все даруватиму! Ти як не проти?
Дафна обережно погодилася.
— Хочеш я подарую тобі це дерево?... Відтепер воно твоє! Приходь до нього, коли захочеш, і кажи: це моє дерево, мені Мефодій подарував його! Хоча що дерево? Ось зоопарк! Він теж твій, я тобі його подарував! І площа твоя! І так і бути: от та зірка теж! Чого вона  так рано вилізла? Ану погасити! — Меф натхненно забіг уперед і почав обдаровувати Дафну всім, що бачив.
Дафна посміхнулася. Вона вже зрозуміла, що шоколадки їй не дочекатися. І завтра, мабуть, також. Меф був бідний студент і дарувати міг лише зоопарки та зірки.

- Ы-и-и-и-и, Женько, ти зло-о-о-о-о!... - Просипіла Варя, трохи обернувшись до сатиру.
– Зате одразу всім ненудно стало, – життєрадісно прошепотів Євген, задоволений до снаги, що сколихнув сонне болото аудиторії.

Університетська освіта має бути широкою та різнобічною. Але цим студентам освіту не дають, їх натягують. Набивають начинкою, як страсбурзького гусака. Заштовхують у горлянку рідку кашку, від якої лунає лише одна якась частина їх мізків. Як ціле розум такого студента ігнорується заради розвитку тієї його частини, що має ринкову цінність.

Тієї миті, коли гроші потрапляють у кишеню студента, його уява споруджує колону, на яку він спирається.