У фіналі нашої розмови я вкотре порадувався, що не вмію вбивати силою думки на відстані.

З того часу мені завжди здавалося, що треба тримати себе в руках. Як би не були справи, клеїти на морду дивовижний смайл: мовляв, все шляхом. Бо кому яка справа? Ну і взагалі, некошерно це розпускатися.

Якщо занадто стримувати себе, може вийти так, що і стримувати майже нічого.

... є межі, за якими стримані емоції стають небезпечними.

Головне в тому, щоб себе стримувати, або я, або хтось інший так вирішив, але це істина.

Головне, тримати себе в руках, бути прохолодною та точною, як лезо.

Я вчуся стримувати образу, бути терплячою, чекати. Я росту.