Неправильно вважають ті, котрі думають, що тільки ті пискарі можуть вважатися гідними громадянами, котрі, збожеволівши від страху, сидять у норах і тремтять. Ні, це не громадяни, а щонайменше марні пискарі.

Людина свідома рівно настільки, наскільки не приховує від себе свого страху.

Іноді мені здається, що різниця між тим, чого ми хочемо і тим, чого ми боїмося, неймовірна мала.

Не можна постійно жити у страху. Іноді треба повірити та ризикнути.

Ось дещо про страх. Він є завжди. Страх невідомості. Страх бути в цей момент одному. Страх, що твої найближчі – монстри. Страх, що як тільки ти знищиш одного, з'явиться інший монстр, щоб зайняти його місце. Страх, що ще одна чудовиська чекає наприкінці темного коридору.

Одна дівчинка плаче. Жаль, я не можу до неї приєднатися.

Мені хотілося заплакати, але нічого не вийшло. Була лише страшна досада. Прикре страх, коли гірше себе почувати вже неможливо.

Страх - емоція базисна, що аналізу піддається насилу.

Пізніше, я став все частіше досягати успіху у вирішальних партіях. Можливо, тому, що я усвідомив просту річ: не тільки мене долав страх, а й мого супротивника.

У чому тільки не переконують людину страх і надія.