Здавалося б, понеділок має бути початком чогось нового, світлого. Але насправді чомусь виходить так, що він буває лише продовженням старого, і по понеділках ти прокидаєшся з прикрим почуттям, що на тебе чекає лише нудне повторення минулого.
Люблю все старе: старих друзів, старі часи, старі звичаї, старі книги, старі вина.
Більшість сучасних книг — лише мерехтливі відображення сьогодення. Вони дуже швидко згасають. Старе ж виявляє свою найпотаємнішу цінність — довговічність. Аби нове — це сама скороминущість. Сьогодні воно здається прекрасним, а завтра постає у всій своїй безглуздості. Такий шлях літератури.
Щоб збудувати щось нове, потрібно знести щось старе — така ціна прогресу.
Старі речі кращі за нові, тому що вони обростають історіями.
Треба сміливо кидати старе, якщо хочеш чогось нового. Нічого не може зрости там, де немає вільного місця.
Той, хто, звертаючись до старого, здатний відкривати нове, гідний бути учителем.
Так, бувають дні, коли в тебе все йде не так. Але краса в тому, що такі дні завжди закінчуються. Комусь цей день приніс щось нове, для когось все залишається по-старому. Хтось радий цьому дню. А я щасливий, що він скінчився.
Це найголовніше - щоб нове, розвиваючись, не поривало зв'язків із колишнім, не втрачало коріння, не розривало ланцюги поколінь. Тоді світ здолає будь-яке лихо.
Чому ми бережемо всі наші старі сукні, а наших старих коханців ми викидаємо з голови?