На теплій кухні виєш:«Де це бачено,
І хто дітей моїх на вулиці робить інвалідами?!»
Чи не ти сам випадково винуватець пожежі?
Накинь ще кишенькових, на кент і два ягуари.
Якщо я схожий на будь—якого іншого, якщо у мене немає думок і почуттів, які відрізняли б мене від інших, якщо в звичках, в одязі, в думках я йду за загальноприйнятим зразком, — я в безпеці; я врятований від жахливого переживання самотності. Диктатура домагається цього підпорядкування погрозами та терором, демократія — навіюванням та пропагандою.
(Єднання з групою є ще й нині в сучасному західному суспільстві переважним способом подолання відокремленості. Це єдність, в якій індивід значною мірою втрачає себе, мета його в тому, щоб злитися зі стадом. Якщо я схожий на когось ще, якщо я не маю почуттів або думок, що відрізняють мене, якщо я в звичках, одязі, ідеях пристосований до зразків групи, я врятований, врятований від жахливого почуття самотності.)
Ніщо не придушує почуття свободи, як інстинкт стадності.
А чому ти знаєш, що геніальні люди, яким вірить весь світ, теж бачили примар? Говорять же тепер вчені, що геній схожий на божевілля. Друг мій, здорові і нормальні лише пересічні, стадні люди. Міркування щодо нервової повіки, перевтоми, виродження тощо можуть серйозно хвилювати лише тих, хто мета життя бачить у теперішньому, тобто в стадних людях.
Частиною стада бути безпечніше. Нікого конкретно ні в чому не звинуватить.
Але я боюся іншого — а раптом я намагатимуся їм догодити? Раптом я почну писати історії, які вони хочуть прочитати, а не ті, що хотіла б розповісти?
Якщо ви вирішили приліпитися до стада, ви захищені. Щоб вас прийняли та оцінили, вам треба обнулити самого себе, стати невідмінним від стада. Можна мріяти, якщо ваші мрії такі ж, як у всіх. Але якщо ви мрієте інакше, ви не в Америці, не американець в Америці, а готтентот в Африці, або калмик, або шимпанзе. Як тільки ви матимете«іншу» думку, ви відразу перестаєте бути американцем. А як тільки ви стали кимось іншим, вам краще поселитися на Алясці чи Ісландії. Я говорю зі злістю, заздрістю, ворожістю? Може бути. Може, я жалкую про те, що не зміг стати американцем. Може бути.
Знаєш, є люди, яких я не виношу. Я говорю про людей, які перестали думати. Вони поводяться так, начебто думають, але насправді їм лише нав'язуються думки інших, ними керують. Вони, так би мовити, не мають себе. У житті немає сенсу. Я не виношу цих мерзотників, яким вистачає мізків рівно настільки, щоб іти за іншими, і у яких немає мети, окрім як чіплятися за їжу прямо в них перед очима, як череду свиней.
Мене нудить від того, що я дихаю з ними одним повітрям.
Забери у народу історію — і через покоління він перетвориться на натовп, а ще через покоління ним можна керувати, як стадом.