Якщо драма беззмістовна, фільм порожній, а комедія бездарна, дайте мені дозу збуджуючого – вдарте по нервах приголомшливою музикою! І мені буде здаватися, що я реагую на п'єсу, тоді як це всього лише механічна реакція на звукохвилі. Але мені все одно. Я люблю, щоб мене струсило як слід.

Співпереживати стражданням друга може кожен, а ось успіхам — лише натура надзвичайно тонка.

— Серіал«На всі тяжкі» став неймовірно популярним у всьому світі, причому особливо серед чоловічої частини глядачів. Як ви вважаєте, чому так сталося?
— Мені здається, річ у тому, що чоловік завжди відчуває відповідальність за сім'ю та свої вчинки. Принаймні це притаманне будь-якому нормальному чоловікові. Уолтер Уайт був таким, доки не підійшов до краю, за яким виявилася прірва. Тяжкість прийняття рішення, необхідність триматися будь-що, проблема вибору — все це знайоме кожному чоловікові із залізним характером. Не знаю, можливо, у когось були й інші причини дивитись серіал (у ньому є й насильство, і саспенс, які багато хто так любить, і кішки-мишки з поліцією та мафією), але, на мій погляд, основна причина — у співпереживанні Волтеру.

Недостатньо просто врубати сумну музику та розповісти сумну історію! Тож не працює! Візьмемо ту саму«Клініку». Серія 2, сезон 8, у якій вмирав чорний пацієнт. Здавалося б, ми теж не бачили його сім'ю, ми не бачили флешбеків або чогось із його життя. Перед нами просто прикутий до ліжка чоловік, який невдовзі помре. Чому ж його історія викликає співпереживання і смуток? Та тому що він не картонка, у нього є людські потреби, у нього людська поведінка. Він не вивалює все потаємне першому зустрічному в першу хвилину знайомства. Принаймні для глядача. Те саме не роблять і звичайні люди, такі як ми з вами. Щоб співпереживати, ти хочеш розкриття персонажів.

— Там було лише одне вільне місце, і я віддав його багатому хлопцеві, бо він дає гроші, які ми витратимо на відкриття акушерського відділення.
— Найбільше мене лякає те, що ти можеш дивитися на хлопця, якому щойно підписав смертний вирок, і навіть не переживаєш.
— А я тут не для того, щоби переживати.