Найвища і найхарактерніша риса нашого народу — це почуття справедливості та жадоба її.

У світі нема  справедливості. Ми самі віримо її.

Фамільне надбання, накопичене багатство і всі інші дари фортуни відіграють мізерно малу роль у сукупності моральних якостей і в славних діяннях людських; все це переходить гідним, так само як і негідним, заслужено, а також і незаслужено лише грою випадку… Зате кожен є дітище своїх діянь і особистих заслуг, і не має значення, звідки ми прийшли, якщо ми навіть знаємо, від кого ми походять...

А коли люди шукають справедливість? Тоді коли втрачають її або думають, що втратили. Або вирішують раптом, що вчорашня справедливість не годиться для сьогоднішнього дня, а завтра стане зовсім ворожою... І починають шукати, причому кожен шукає зі своїм ліхтарем, запевняючи, що тільки він і здатний висвітлити істину у темряві історичних помилок.

Мужній той, кому труднощі не заважають здійснити благородне та сміливе підприємство, кого перешкоди не змушують відступити на півдорозі до мети. Він діє всупереч усьому, ведений почуттям справедливості, без якого мужність не має сенсу.

Знайти правду завжди було непросто. Іноді справедливості можна було досягти такими способами, які за інших обставин здалися б негідними.

У житті кожної людини бувають критичні хвилини, коли вона коливається між суворим дотриманням обов'язку і справедливості і спокусою щастя, якого, здається, можна досягти, — варто лише вчинити не так, як має бути.

Принцип«око за око» зробить світ сліпим.

Справедливості ніколи ніде не було, її немає ніде та ніколи її не буде. А спроба все життя покласти на те, щоб запанувала навколо справедливість — абсолютно безглузда. Її може бути трохи більше або менше, але абсолютної справедливості просто не існує в природі. Тим більше, що таке справедливість? Хочете про філософію – ну давайте про філософію. У кожного, зрештою, справедливість своя. І, на жаль, для переважної більшості людей, поняття справедливості таке: справедливо це коли мені добре, а несправедливо коли мені погано. Але не важко зрозуміти, трохи піднявшись над цією ситуацією, що із цієї загальної справедливості ну ніяк не виходить.

У більшості випадків справедливість розцінюється людьми саме так: добре, коли я вкрав, погано, коли в мене вкрали.

— Це важко пояснити... Я шукаю острів, безлюдний острів. Щоразу, коли я піднімаюсь у небо, я кажу собі: "Жюле Ардан, цього разу ти знайдеш те, що ти шукаєш". Я б назвав цей острів — островом справедливості. І доступ туди був би відкритий лише найдобрішим і мужнім. І законом цього острова були б честь і вірність.
— А вам там не буде самотньо?
- Сподіваюся, ні. У доброї справи повинні знайтись друзі!