... може, так і треба? Ти ж бродяча артистка. Рот  не роззявай, викинь ложку, палички для їжі теж викинь. Все викидай, з усім прощайся – з усіма своїми планами, задумами. Спустошись — просто дивись.

— Ах ти, Господи, як же вчинити?
— Та хто дізнається?! Адже вам хочеться? А чого хочеться, того проситься.
— Ні, люба Насте, не так живи, як хочеться, а так живи, як Бог велить.
— А Він хіба вам велить? Вам татко велить. А татко, чай, не Господь Бог...

Важко, якщо життя прожите з одними, а доводитися виправдовуватися перед іншими.

Я волію важко працювати, страждати, падати і підніматися тут, ніж вести нудне і благополучне життя, яке ведуть аристократи на півдні, де дні течуть повільно і безтурботно. Можна загрузнути в меду так, що потім неможливо буде піднятися і злетіти.

Тира знає цю молодь як свої п'ять пальців: усі вони вважають застарілим і безглуздим, отримувати гроші люблять, а працювати ні, захоплюються спортом та політикою, а до бавовни немає  жодного інтересу. Якби вони могли, то займалися б лише авіацією. Суцільно підкорювачі повітря, рекордсмени — на словах. Ні, панове, хто хоче літати, нехай спершу твердо стане обома ногами на землі і подивиться, чи це так просто, як здається.

Я хочу жити, як бідна людина з грошима.

Що більше я робив, то більше мені хотілося робити. Ти стаєш жадібним. Тебе лихоманить. Тебе п'янить робота. Ти не спиш ночами, бо ідеї - твої власні чудовиська - рвуться на волю і змушують тебе повертатися з боку на бік. Це чудовий спосіб життя.

– Це не кімната. Це справжня криниця. Я почуваюся відром, яке туди опустили.
- Але ж так не можна жити, Фаїно.
- А хто вам сказав, що це життя?

Я почав займатися гольфом після сорока і мені дуже не подобається, коли хтось називає це зайвим оптимізмом.

- Не подобається мені, як живуть купці.
— А звідки б тобі знати, як вони живуть? Чи ти в гості часто ходиш до них? Відкрито людина живе у себе вдома, а як вона там живе – це тобі невідомо.