Наша природа така, що потребує безперервного руху; повний спокій означає смерть.

Душа її пізнала спокій, ніби її розправили і відпрасували праскою.

Усього нестерпніше для людини, це повний спокій, без пристрасті, без діла, без розваги. Він відчуває тоді свою нікчемність, свою недосконалість, свою залежність, неміч, порожнечу. Негайно з глибини душі піднімається нудьга, морок, прикрость, смуток, досада, розпач. (Усього нестерпний для людини спокій, не порушуваний ні пристрастями, ні справами, ні розвагами, ні заняттями. Тоді він відчуває свою нікчемність, занедбаність, недосконалість, залежність, безсилля, порожнечу.)

Мені раптом стало так добре, що я вирішив нікуди поки не йти, щоб не розхлюпати це дивовижне відчуття спокою та волі.

Трохи спокійніше. Як треба це було. Але ледве стало трохи спокійніше, як уже надто спокійно. Немов я по-справжньому почуваюся лише тоді, коли нестерпно нещасний.

Справжня сила людини над поривах, а непорушному спокої.

Щастя – це внутрішній спокій та філософський погляд на світ.

Я сидів чекаючи, я не чекав нічого.
Я не міркував про добро і зло, я лише радів
Ігри світла і тіні, я перебував під чарівністю
Дня, озера, яскравого сонця, життя без мети.

Почуття в нього спокійні, як коні, приборкані візником. Він відмовився від гордості та позбавлений бажань. Такому навіть боги заздрять.

Ми їли та розмовляли. Так заведено в Італії. Час тече непомітно, нікуди не треба поспішати, нікуди не треба тікати.