Я люблю цю землю.
Можна забути, де і коли
пузи вирощував і зоби,
але землю, з якою удвох голодував, -
не можна ніколи забути.

Я подумки повертаюся до тієї розмови з Хелен на сходах Шермерхорна про те, що кожна культура має власний дух, свій аромат. Її слова, сказані того вечора, спливають у мене в голові щонайменше раз на день. А чи казала я колись комусь таке, що протягом восьми років щодня турбуватиме його?

Тут би я, звичайно, згадала про тебе,
Якби колись забувала.

Наскільки все було б простіше, якби люди винайшли легкий хірургічний спосіб видалити з пам'яті всі помилки та сумні спогади, залишивши лише одні добрі та радісні. Але поки що цей щасливий день не настав, що ж робити? Взяти на озброєння стару перевірену філософію«вибач і забудь»? Але якщо з прощенням ще якось можна впоратися, то чи може людина змусити себе забути, чи можна по-справжньому пробачити, якщо не вдається забути?

Знайте ж, що нічого немає  вище і сильніше, і здоровіше, і корисніше надалі для життя, як хороший спогад, і особливо винесене ще з дитинства, з батьківського будинку. Вам багато говорять про виховання ваше, а ось якесь таке прекрасне, святе спогад, збережене з дитинства, може бути найкраще виховання і є. Якщо багато набрати таких спогадів із собою в життя, то врятована людина на все життя.

Коли починаєш перебирати в умі своїх знайомих і різні події, смішне згадується насамперед.

– Наша пам'ять складається наполовину з власних спогадів, наполовину – з пам'яті суспільства, в якому ми живемо, – продовжував Тенґо. – І ці половинки дуже тісно взаємопов'язані. Колективна пам'ять суспільства і є його історія. Якщо її вкрасти чи переписати, замінити на протез, наш розум не зможе нормально функціонувати.

Я й сама часто про минуле думаю. Особливо тепер... І ось, що помічаю. Для того щоб жити, людині потрібні спогади, як паливо. Все одно які спогади. Дорогі чи нікчемні, суперважливі чи безглузді – всі вони просто паливо. Газетна реклама чи філософські трактати, брудна порнуха чи десятитисячні банкноти — для вогню, в який їх кидають, це просто папір. Не буде ж вогонь палати по-різному, завивши раз у раз:«О, Канта підкинули!» або«Ага, вечірні новини!» або«Ух ти, які цицьки!» Вогню все до лампочки... Отак і з нашими спогадами. Непотрібні, випадкові, непридатні, одноразові — все пригодиться, аби вогонь не погас...

— Знаєш, що найболючіше, коли твоє серце розбите? Втратити спогади про ті почуття. Постарайся і збережи їх, бо якщо вони підуть, ти більше ніколи їх не повернеш.
- А що потім?
- Тоді ти просто заб'єш на весь світ і все, що в ньому...

Він міг уникнути снів, але з спогадів.