У лікарні, побачивши, що Раневська читає Цицерона, лікар зауважив:
— Не часто зустрінеш жінку, яка читає Цицерона.
— Та й чоловіка, який читає Ціцерона, зустрінеш не часто, — парирувала Фаїна Георгіївна.

Хочеш побитися? Ти не можеш зі мною битися! Ти крихітна і б'єшся як хом'ячок.

- Двох черепах заарканив?
- Так, двох морських черепах.
— А де взяв мотузку?
— Сплів із шерсті... зі спини.

У суфіксах — ан, — ян, що утворюють іменники прикметників, пишеться одне«н»... Та що ж це за правила такі, де на кожне правило купа винятків?! Ось чому всі прикметники пишуться з одного«н», а«олов'яний»,«скляний»,«дерев'яний» із двома? У них що, блат у Міністерстві освіти?

Ти там, Сатане? Це я, Медісон. Ти тільки не ображайся, але батьки привчили мене вірити, що ти не існуєш. Мама і тато говорили, що ти і Бог  – породження крихітного, забобонного та відсталого мозку сільських проповідників та лицемірних республіканців.

- Тук-тук!
— Ні, ні, ні, ні, ні, ні  ні ні! Ні, ні хера! Ні, ні. Я не збираюся... Ні.
- Хто там?
- Апельсин.
- Який на хер, апельсин?
- Котрий! Ти бісишся, бо хтось пре твою дружину в дупу!

— А весла нема?
- Якого весла?
— Віктор Сергійович ложку просить.

- У мене дід до Берліна дійшов! Який я тобі *** скінхед. Нас тоді на посилення в інший район поставили, а там бомжі.
- Бомжі. І?
- Воші. Бомжі. Нахопився і довелося голитися наголо. Що? А Наташка ввечері з ринку приходить, пішла кавун купувати, а їй цей«чорнослив» там каже:«Навіщо тобі кавун, у тебе свої кавуни добрі» і за дупу її схопив, сука.
- А ти?
- Я? Дружину мою за сраку схопили, нормально? Ну, ти як би вчинив? Взяв бейсбольну биту та пішов гасити його. Ну, Наташка природно зі страху нічого не пам'ятає, звичайно ж, а вересень місяць на дворі був, а їх же на районі як гівна в цей час
— І ти вирішив усіх загасити?
- Кого знайшов. Ну, то широким поливом. Я ж розумієш дружину. Мені ж насрати, що вона не російська. Та я б і росіян загасив, якщо така справа. Для мене всі рівні, розумієш. Просто там таке почалося. І все через воші.
— Володю, як кавун?
— Та ніби настали в нього.

Ранок добрий не буває за визначенням!

- Хатинка-хатинка, стань до лісу - задом, до мене передом!
— Чого треба? А-а! Іване?! З'явився! Чи не чеканий, не кликаний. Повернув хатинку, ух, розбудив стареньку! Стояла собі задом, то йому, бачите, не тим фасадом! У!
— Не журись, бабусю! Не серч, ягуся! Допоможи мені Настеньку знайти, допоможи мені від лиха її врятувати!
- І не чекай від мене допомоги - неси швидше ноги! Ану, хатинко! Повернись до лісу передом, до Івана задом!
— До лісу — задом — до мене передом!
— До лісу передом, до Івана задом!
— До лісу — задом — до мене передом!
— До лісу передом, до Івана задом! Тю! Фулюган!