Якщо довго дивитись на дівчину, то можна побачити як вона виходить заміж.

— Ой, аби не встав.
- Що?!
— Кажу, що прохід зовсім вузьким став... (— Обережно, не зачепи трубу.
— Що?!
— Труби тут скрізь говорю.)

— Коли я була маленька, всі думали, що я близнюки, — сказала відьма через плече. — А потім… вони вирішили, що я втілення зла, — закінчила вона  через інше плече.
— І вони мали рацію? — спитала Тіффані.
Обидві половини тітоньки Врівень із приголомшеним виглядом повернулися до неї:
— Хіба можна ставити людям такі запитання!
— Ммм… але ж це очевидне питання, — сказала Тіффані. — Адже якщо людина у відповідь скаже:«Так, я втілення зла! Муа-ха-ха!», це заощадить купу часу, правда?

Ось у тебе голова, ось голова! Туди б ще мізки! Взагалі б ціни не було...

Паш, обіцяли скоро. Але ж це«швидка», тож як приїдуть.

— Хлопче, ти навіть не уявляєш, як ти влип. У тебе на стіні фотографії зниклих безвісти та купа всякої сатанинської бутафорії. Ти перший підозрюваний.
— Логічно, якщо врахувати, що коли зник перший із них, мені було три роки.
- У тебе були спільники...

Найпростіший спосіб утримати при собі двадцятирічного хлопчика – давати йому на першу вимогу. Після підліткового голоду хлопець якийсь час думатиме, що він у раю. Найпростіший спосіб утримати при собі двадцятип'ятирічного юнака – не давати йому. Дуже сильно здивується. Найпростіший спосіб утримати при собі тридцятирічного чоловіка - оселитися з ним разом. У цьому віці вони, як коні, хто осідлає і міцніше вчепиться, той і покатається. Найпростіший спосіб утримати при собі сорокарічного дядечка – бути на 15 років молодшим.

— Ми породимось із багатими сеньйорами! Ми матимемо свій герб!
— Сестричко, у тебе вже є свій герб:«М» та«Ж» на тлі двох нулів.

— Ах, Філімоне, друже мій! Ось що, дай мені вина та печива. Я ж невибагливий, я ж солдат.
— Ібрагіме Петровичу, тут такий карамбол вийшов... Почав я книжку читати — Плутарха, про давніх чоловіків. Як мудрі і благородні! Читаю книжечку і печиво жую. Читаю та жую. І все зжував.

- Тут справа не в даху, а у погляді, в голосі. На якийсь момент я навіть забув, що розмовляю з темним… – обережно помітив Аліра. - Щось з ним трапилося, через що він вирішив нам допомогти. І ця мова про його князя. Особливо те місце про наставника. Може, він був учнем?
Ні, я зараз точно ображусь… всього лише учень…
– Тоді до чого тут фраза про життя? - У розмову втрутилася ельфійка. - Щось мені підказує, що ми маємо справу зі спадкоємцем Темного Князя, причому спадкоємцем, який розчарувався у своєму батькові.
Ого! А мене збільшили! Тепер я вже свій власний син. Чи не так, кумедно?